22309026 1438743096181076 2615523538073284919 n …я дійшов до того, що фотографую, взагалі не думаю про глядачів. Глядач, як той електорат. Мені рівно його реакція на мої творчі імпульси. Кожна моя фотографія насичена метафорами, які не завжди можна з ходу прочитати. Мистецтво – чим воно глибше, тим менш масове. Фотохудожників багато. Люди забувають, що покупка Нікона вас робить лише володарем Нікона, а не фотохудожником. Це відносні фотохудожники. Людина, що займається виключно мистецтвом, завжди буде на три кроки попереду.

 

"…мене питали, як я здогадався робити проект по Поліссю? Мені дивно про це слухати. Колиска нашого слов’янства, відьмацький край, неприступні джунглі, останні язичницькі села. Як це може бути не цікавим? Після виходу серіалу «Чорнобиль» всі хочуть бачити мої поліські фото. Я нікуди не поспішаю, я думаю про якість, вічність та філософське наповнення світлин. Зараз поступово переходжу з камери 4х5 дюймів на камеру з розміром кадру 5х7 дюймів.

 NAT 244 004nat206 004NAT 256 004Nat229 004ua237 003nat270 003

 

"…проект «Добровольці. Доба героїв» знімався п’ять років на передовій. Зрозуміло, все чорно-біла широка плівка. Ніякої метушні та стрільби «по-македонські». Кадр у кадр. Естетику на п’єдестал, всі походи по європейських музеях шепотіли мені: «О це гарно»! Або: «Не витрачай даремно плівку». Тому деякі кадри виглядають, як дороге кіно. Видавництво, яке зараз видає альбом стверджує, що він самий потужній на цю тему з виданого до цього часу. Я посміхаюсь і додаю: «Тому що знято з любов’ю та думками про вічність». Можливо, цей альбом стане цеглиною у пам’ятник нашої перемоги. У правильних художників життя після сорока тільки починається.

 19875644 1360548177333902 8800509879820443928 n23130953 1461825523872833 3688722628830098372 n23231436 1463322227056496 1605641158478861752 n23472740 1468873079834744 2783692706922963714 n23658423 1475536292501756 5453754608486011811 nAP 231 011AP 233 001AP 235 011

 

"…не треба поспішати. В кінці дев’яностих я знімав Київ. Просто гуляв з камерою RolleiflexSL-66 на штативі та знімав вуличку за вуличкою. Ввечері я відмічав на карті пройдений шлях, на наступний день продовжував свою роботу. Коли думаєш тільки про проект, входиш в якийсь стан дзен. Тебе нічого не хвилює крім гарних кадрів. Здається грає небесний оркестр тільки для тебе і ніхто крім тебе його не чує. Це тому, що працюєш без метушні у власному алгоритмі. Мабуть це і є натхнення.

kbw005 001kbw006 007kbw013 011kbw029 008kbw007 004kbw034 003

 

"… питання амбіцій викликає у мене посмішку. Вже ніколи не буде в Україні «головного» фотохудожника. Ми живемо в епоху метамодерну, де вчорашні заслуги не відіграють тієї ролі, як сорок років тому. Фотографія у світі стала схоже на велике дерево, де сотні гілок-відгалужень. І можна стати на час головним на своїй маленькій гілці. Але не на довго.

 

"… слава, успіх – все проходить. Як написано на одному кабінеті: «Віртуальні перемоги не зараховуються». Гроші всім потрібні, але я не пригадаю ні одного сильного художника, де головною мотивацією були би гроші. Подібні швидко зникають з дистанції. Я кажу завжди: «Думаємо про вічність».

 

"… в тридцять років я мав все що хотів: кращі галереї, продаж робіт, нереально красиву дружину, неймовірні пригоди та подорожі. Я не вилазив з телебачення. Перші виставки за кордоном. Це було схоже на вибух. Щеплення від слави я вже отримав. Мене цікавить робота. Той наратив, що накопичився у душі, хочу передати нащадкам за допомогою фотографій. За свої минулі проекти мені не стидно. Рухаємся далі.

 

"… останні 10 років інтегруватися в світовий процес не зовсім цікаво. Колись я на все дивився з широко відкритими очима. Але вивчивши протокол «сценарних умов» та рух грошей у мистецтві, зрозумів, що без підтримки національної буржуазії на світовій арені нічого зробити нереально. І не цікаво. Професійним оком бачиш кілометри кураторських проколів, пережовані та тричі перетравлені ідеї. Не цікаво. Хочеться драйву. Мабуть саме тому я пішов знімати війну зсередини. І можливо саме тому язичники запрошують мене, як етнографа з камерою на свята, куди вхід іншим заборонений.

 

"… сьогодні знову прокинувся ринок фотографії. Для мене нічого не помінялось. Стали частіше купувати, але мої світлини так само прекрасні, як і десять років тому. Хоча, можливо, це кокетство. Мистецтво не стоїть на місці. Воно стає кращим. За останні десять років кризи ринок повністю звільнився. Конкуренції абсолютно немає. Іноді навіть сумно від цього. Найталановитіша родина фотомитців Олени та Віталія Васіл’євиx покинулa країну. Іноді я дуже сумую за ними. Неймовірно подобається тандем Дениса та Ольги Копилових. Той рідкісний випадок, коли мама з сином роблять на виставках фурор. Молодь поки на різних етапах навчання. Тому на ринку відносно тихо та спокійно.


"… ринок не може бути пустим. Його вакуум заповнюють дрібні проекти, які зроблені на шаленій швидкості та за невеличкі гроші. Під час проведення виставки «Метамодерн. Пошук досконалості» глядачі виказали здивовання, що в проекті представлені настільки технічно складні фотографії, що прості фотографи ніколи не в змозі досягнути подібного. Мені залишилось тільки потиснути плечима. Я розумію, зараз знову почнеться попсовий період в мистецтві. Нова хвиля спробує накрити нас з головою. Але… я все це бачив стільки разів… тому просто не цікаво навіть думати про це. Колись мій знайомий рабі казав, що маленькі та великі справи віднімають однакову кількість життя. Тільки користь від великих справ набагато більше. А від проектів гучніше, - можу я додати.

 

"… нехай мене не люблять. Нехай думають, що моє мистецтво розраховано виключно для олігархів і я спілкуюсь виключно з олігархами. Мені все одно. Але користь від цього є. Чим більше так думають та рахують мої гроші, тим для загальної справи корисніше. Трохи респектабельності нікому ще не завадило.

 

"… є дві системи оцінювання потенціалу художника: європейська та американська. Американці беруть цікавих студентів, розповідають про їх неймовірний талант і починають продавати відносно дорого їх роботи. Зрозуміло, що самі роботи були куплені за копійки. Хто з студентів залишиться через десять років на ринку абсолютно невідомо. А хто зробить гарно кар’єру тим більш. Коли у молодої людини з’являються гроші, вона забуває про мистецтво. Європейська система повністю протилежна. Суспільство довго дивиться на роботу художника і після сорока починає вкладати в нього гроші. На цей час вже зрозуміло, що художник не потонув у буремних потоках життя, на кінчиках його пальців зосереджена ремісницька майстерність. А головне, що в нього є життєвий досвід, філософська мудрість, внутрішній світ, який може бути цікавий оточуючим.

Воно так і є. В усі часи двадцятирічні рвалися щось зламати та протистояти, тридцятирічні насолоджувалися життям на повну котушку (а коли ще гуляти?), а за сорок починаєш платити за все. У сорок з’являється відповідальність. Починаєш розмовляти з вічністю. Розумієш, що у двадцять всі талановиті, у тридцять їх ряди проріджуються життям, до сорока дотягують загартовані часом бійці, яких у Давньому Римі називали інтелігенти.


"…справжні художники мають найвищу раціональність і тому з сторони іноді здаються непристосованими до життя. Вони випереджають час на роки. Вони роблять майбутнє тут і зараз. Вони повинні думати на перед. В мене зараз йде проект «Добровольці. Доба героїв», а я фотографую історичні інтер’єри Києва. Тільки задумали фотоальбом по Києву, я закінчую серію арт-проектів присвячених Поліссю. Зараз знімаю останніх язичників Полісся. А мені кажуть, що я у тренді…


"… з дитинства був вихований на найкращих зразках мистецтва. Дитинкою мене водили на виставку Тутанхамона у Києві. На все життя запам’ятав невеличку темну кімнату, де за склом сяяла сакральним світлом маска єгипетського царя. А на задньому плані стояли два солдата у шинелях з автоматами. Пам’ятаю виставку «Золото Майя». Колись у Москві, під час перебування у армії, пішов у самоволку, щоб попасти на виставку з колекції Дрезденської галереї. Вже досвідченим майстром об’їздив майже всі музеї Європи.

Якось з дитинства був заданий правильний орієнтир – тільки на якісне мистецтво. Це як в опері, що має свого шанувальника. І цей шанувальник досить консервативний. Опера ніколи не буде збирати стадіони. Та мабуть і не потрібно. І важко уявити собі, що опера може зникнути, тому що вона не сучасне мистецтво.

 

"… з дитинства я постійно чув розмови про Рєпіна, Шишкіна, Шевченка. Мені подобався Сезан та імпресіоністи початку ХХ століття. Коли почав вивчати фотографію захопився творчістю Ричарда Аведона та Миколи Козловського. Пам’ятаю те внутрішнє тремтіння, коли попав на виставку метра у галерею «Митець». Пізніше Микола Козловський став моїм вчителем, а нещодавно я дізнався що він виставлявся у МОМА у Нью-Йорку. Мені є куди рости, бо учні мають перевершити вчителя. Інакше навіщо все це?

 

"…зараз художня фотографія повертається. Вона знову стає аристократичним заняттям. Різні концептуальні течії показали, що крім оригінальності, фотографу потрібен ще й талант. Бо пошити сюртук з трьома рукавами можливо, але навіщо? Культура суспільства значно підвищилась. Також зросло розуміння мистецтва і його ролі в сучасному суспільстві. Мистецтвом займатися не просто й правила поведінки в ньому не зразу зрозумілі, але молодь збивала й не такі бар’єри. Повірте, цим треба займатися. Ми повинні робити власну історію мистецтва, в тому рахунку мистецтва фотографії.

Андрій Котлярчук

 

e-max.it: your social media marketing partner